15 лютого 2017 року Вищий господарський суд України прийняв постанову по Справі № 903/486/16, якою залишив Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції України у Волинській області без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 12.09.2016 року та постанову Рівненського  апеляційного господарського суду від 23.11.2016 в частині стягнення з Держави Україна в особі Головного територіального управління юстиції України у Волинській області на користь Фізичної особи-підприємця моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн – без змін.

Фізична особа-підприємець до Господарського суду Волинської області з позовом до Держави України в особі Головного територіального управління юстиції України про відшкодування моральної шкоди в сумі 30000,00 грн, спричинену тривалим невиконанням з вини органу держаної виконавчої служби постанови Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.2008 року у справі № 06/19-68 про стягнення з Горіховської міської ради на користь позивача заборгованості в сумі 309000,000 грн, а також рішення Господарського суду Волинської області від 16.05.2012 року у справі № 5004/369/12 про стягнення з Горіховської міської ради на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат в сумі 81283,93 грн.

Постанова мотивована, в першу чергу, тим що  забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов’язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

Суд зазначив, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 вересня 2013 року (справа N 6-48цс13), при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України та ст.ст. 11 Закону України від 24 березня 1998 року N 202/98-ВР “Про державну виконавчу службу”.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 01.11.1996 року N 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” роз’яснив, що суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

При цьому Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62).

Відповідно до положень ст. 11 Закону України “Про державну виконавчу службу”, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Пленум Верховного Суду України в 1995 році роз’яснив судам, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Отже, приймаючи рішення по справі, суд наголосив, що Конституція України та Закон України “Про державну виконавчу службу” гарантує, що шкода, заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню за рахунок держави.