Відповідно до законодавства України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Як відомо, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Іноді подружжя після розлучення намагаються мирним шляхом узгодити питання щодо поділу спільного майна. Вирішення такого питання здійснюється шляхом укладання між ними договору, як договір про поділ майна подружжя.
Сімейним кодексом України визначено, що дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою (ст. 69).
Визначення вищезгаданого договору у законодавстві відсутнє. З аналізу існуючих норм та умов договору можна надати наступне визначення: Договір про поділ майна подружжя – є домовленістю між чоловіком та дружиною про порядок та умови розподілу майна, яке перебуває в їх спільній сумісній власності.
Після укладання договору спільне майно розподіляється між подружжям, в результаті чого спільна власність припиняється.

Форма договору та його істотні умови договору
Абзацом 2 ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України (надалі – СК України) встановлено, що договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Тобто, відповідно до вищезгаданої норми, якщо договір стосується поділу нерухомого майна, він має бути в обов’язковому порядку нотаріально посвідчений. В той же час, законодавство не містить спеціальних норм щодо форми договору предметом якого не є нерухоме майно. В таких випадках слід керуватися загальними правилами, які визначені в Цивільному кодексі України.
Але, практика йде таким шляхом, що всі договори про поділ майна подружжя, незалежно від його предмету, нотаріально посвідчуються.
Що стосується істотних умов договору про поділ майна подружжя, то законодавством, також, не врегулювано питання щодо обов’язкових умов для такого договору.

Згідно з Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Істотною умовою договору про поділ майна подружжя є предмет договору. При укладанні договору необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, джерела його придбання та його вартість.
В договорі зазначається перелік майна перелік майна, яке переходить в особисту приватну власність до кожного з подружжя. Також, яким чином буде здійснюватися і як оформлятися (при необхідності) передача майна, терміни його передачі та ін.

Підстави розірвання договору
У зв’язку з тим, що відсутні спеціальні норми, які встановлюють порядок та підстави розірвання договору про поділ майна подружжя, то при вирішенні такого питання слід керуватись загальними нормами, встановленими ЦК України.
Згідно з законодавством розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Також, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

Визнання договору недійсним
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 кодексу.
Аналіз судової практики показує, що сторони найчастіше посилаються на такі підстави для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним, як порушення в договорі принципу рівності часток та/або помилки щодо обставин, які мають істотне значення.
Наприклад, як визначено в Постанові Верховного суду від 31 жовтня 2018 року по справі № 752/18987/16-ц якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Наголошено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Позивачем не доведено неправильного сприйняття ним фактичних обставин при укладанні спірного правочину про поділ майна подружжя, який був укладений за добровільної згоди сторін, у позивача була можливість спірний договір не укладати, позивач був ознайомлений з його змістом, і апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним. Посилання позивача на те, що він не знав про те, що корпоративні права не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, не може бути визнано як помилка у розумінні статті 229 ЦК України, оскільки, незнання закону чи неправильне його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. До того ж, згідно статті 60 СК України дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності належить все майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Колегія суддів відхилили доводи касаційної скарги щодо порушення спірним правочином принципу рівності часток подружжя, оскільки відповідно до положень статті 69 СК України сторони вправі поділити майно за їх згодою, отже, добровільне укладання договору про поділ майна подружжя передбачає можливість сторін відступити від рівності часток подружжя у спільно набутому майні під час шлюбу.
Виходячи з цього, суди вказують, що такі договори укладаються за добровільною згодою сторін. І тому для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним необхідно мати вагомі підстави, які підтверджуються достатніми та допустимими доказами.

Висновки
Отже, договір про поділ майна подружжя, що є спільною сумісною власністю подружжя, визначає виключно порядок поділу спільного майна. Цей договір є зручним способом для вирішення питання щодо поділу майна між колишнім подружжям з можливістю відступити від принципів рівності та самостійно встановити обсяг і перелік майна для кожного з них.

Варто пам’ятати, що для уникнення в подальшому судових спорів з приводу розірвання або визнання недійсним договору, необхідно максимально узгодити всі важливі питання щодо поділу, переходу часток та/або майна.