Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 16 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

За положенням статті 1174 ЦК України обов’язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Відповідно до роз’яснень, викладених у пункті 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв’язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Згідно роз’яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У судовій справі, яка розглядалася Верховним Судом фізична особа (Позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути на її користь за рахунок Державного бюджету солідарно з відділу державної виконавчої служби, Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області 100000 грн завданої моральної (немайнової) шкоди та зобов’язати останніх належним чином виконати свій обов’язок зі стягнення заборгованості за виконавчим документом.

У позовній заяві Позивач вказав, що бездіяльністю відповідачів з виконання виконавчого документа йому завдано моральної шкоди, оскільки останні не забезпечили своєчасне, належне та повне виконання рішення суду, позбавили останнього виконати рішення суду, що підтверджено постановами Вінницького адміністративного суду від 01 квітня 2016 року та 27 липня 2016 року.

Суди під час розгляду справи установили, що Апеляційним судом Вінницької області видано виконавчий лист № 1-10 про стягнення на користь Позивача 18256,33 грн матеріальної шкоди та 100000 грн  моральної шкоди, однак з серпня 2011 року по серпень 2014 року відділом виконавчої служби протягом трьох років не вчинялися дії з примусового виконання цього судового рішення. При цьому управлінням не здійснювався контроль за державними виконавцями відділу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у справі №802/879/16-а було встановлено обставини щодо допущення відповідачами неправомірної бездіяльності з виконання судового рішення на підставі  виконавчого листа № 1-10 від 20 січня 2010 року.

Верховний суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій прийнято обґрунтоване рішення яким задоволено позовну заяву та стягнуто моральну шкоду.

При цьому, слід зазначити, що Позивач не зобов’язаний зазначати які саме дії мав провести виконавець для належного та своєчасного виконання судового рішення та визначати виконавцю коло його обов’язків, пов’язаних з таким виконанням.