Нещодавно у своїй практиці ми зіткнулися з цікавою ситуацією, що мала місце при проведенні відкритих торгів з реалізації активі банка, що ліквідується.

Цікавим цей випадок є з огляду на те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб намагається вийти за межі своїх повноважень, обгрунтовуючи це виключно метою своєї діяльності. Утвердження такої правозастосовчої практики дозволить Фонду на власний розсуд приймати рішення про скасування відкритих торгів, що позбавить учасників таких торгів впевненості та гарантій реалізації їх прав у випадку перемоги на торгах.

Наразі справа перебуває на розгляді суду.

Що ж відбулося?

В березні  2017 року були проведені відкриті торги з продажу прав вимоги за кредитним договором від , укладеним між АТ «ДЕЛЬТА БАНК» та фізичною особою  (надалі – відкриті торги).

Переможцем вищезгаданих відкритих торгів стала фізична особа. Факт проведення та визначення переможця підтверджується протоколом електронних торгів (який сам Фонд не підписав).

Умови продажу були затверджені рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відкриті торги були проведені в порядку та строки визначеному законодавством України.

Однак, Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про скасування відкритих торгів (аукціону) зазначені були скасовані.

 В своєму рішенні Фонд не зазначив, ні причин, ні підстав скасування відкритих торгів, які вже відбулися.

Законодавством не регламентовано порядок, строки та підстави для скасування відкритих торгів Фондом після їх проведення. Тому, у Фонда гарантування вкладів фізичних осіб відсутні повноваження для скасування відкритих торгів, після їх затвердження та проведення.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі пункту 1 розділу 6 Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про затвердження Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються» від 24.03.2016 р. № 388 (надалі – Положення) на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлене обмеження; дебіторська заборгованість; права вимоги за кредитними договорами.

Згідно з ч. 7 ст. 51 Закону Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про:

1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу;

2) об’єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об’єктів;

3) строки та заходи передпродажної підготовки майна;

4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу;

5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об’єкти або пули активів;

6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.

Пунктом 4 розділу 7 Положення, передбачено, що у разі якщо відкриті торги (аукціон) відбулися, Фонд отримує від організатора торгів протокол відкритих торгів (аукціону) із зазначенням ціни продажу лота. Банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) не раніше трьох робочих днів з дати завершення відкритих торгів (аукціону), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня з дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду.

Згідно з п. 1 Розділу 3 Положення порядок підготовки до продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, включає проведення інвентаризації активів (майна), здійснення оцінки активів (майна), формування ліквідаційної маси, розробку плану продажу активів (майна).

Також, Відповідно до пункту 3 Розділу IV Положення при плануванні продажів активів (майна) Фонд та уповноважені особи Фонду на ліквідацію банків також враховують наявні ризики, внутрішні та зовнішні обмеження продажу, зокрема етап претензійно-позовної роботи.

В своєму Рішення Фонд посилається на ч. 6 ст. 12 Закону де зазначено, що виконавча дирекція Фонду приймає рішення з інших питань, що випливають із цього Закону, мети діяльності Фонду, які не належать до компетенції адміністративної ради Фонду.

Фактично мова йде про дискреційні повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Але й у цьому випадку дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб неправомірні. Так,  згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження — сукупність прав та обов’язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Також, як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В рішенні Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися “законом”, якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави. Крім того, відповідно до п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті.

Отже, можна сстверджувати, що обсяг дискреційних повноважень суб’єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Дискреційні повноваження передбачають можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 р. № 21-87а13.)

Таким чином, в умовах, коли Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було затверджено умови проведення відкритих торгів з продажу права вимоги; організатором були проведені відкриті торги та було повідомлено переможця про результати відкритих торгів, –  Фонд гарантування вкладів  фізичних осіб не має повноважень скасовувати  такі відкриті торги