Досить часто буває так, що, помираючи, людина залишає по собі «незадоволених» кредиторів. В цьому випадку, майже неминуче варто очікувати на судові спори, один з яких нещодавно розглянув Верховний суд.

Фабула судового акту: 

Спадковадвець за час свого життя, без відома дружини, уклав кілька кредитних договорів, які було забезпечено іпотекою.

У даній справі позивачка звернулась до суду з позовом про визнання недійсними договору кредиту, договору поруки та іпотечного договору з моменту їх укладення, припинення заборони на відчуження будинку та земельної ділянки, визнання недійсним договору банківського рахунку.

Працівники банку, які користуючись її тяжким становищем після смерті чоловіка, змусили підписати договори поруки, відповідно до умов яких вона зобов`язалася перед відповідачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання зобов`язань померлого щодо повернення суми кредитів, у розмірі, у строки та у порядку, передбачених вищезазначених кредитними договорами, а також договір банківського рахунку на вкрай невигідних для неї умовах, де через касу-відповідача вона внесла на поточний рахунок кошти в іноземній валюті у розмірі 17 745,00 доларів США.

Позивачка вважала, що працівники банку скориставшись її тяжкими обставинами, а саме смертю чоловіка, шляхом обману змусили її підписати абсурдні за своїм змістом договори, зокрема: договори поруки, відповідно до умов яких вона зобов`язалася перед відповідачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення суми кредитів, у розмірі, у строки та у порядку, передбачених вищезазначених кредитними договорами.

Також вважала, що відповідачем пропущено шестимісячний строк пред`явлення вимог до спадкоємців від дня, коли він дізнався про відкриття спадщини, а тому втратив право вимоги до них у порядку, передбаченому статтею 1281 ЦК України.

Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилаючись на те, що згідно з вимогами статті 1281 ЦК України спадкоємці боржника, за умови прийняття ними спадщини, є боржниками перед кредитором у межах вартості майна одержаного у спадщину та ураховуючи викладене, банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки спадкоємці боржника, за умови прийняття ними спадщини, є боржниками перед кредитором у межах вартості майна одержаного у спадщину.

Короткий зміст судових рішень

У задоволенні зустрічного позову відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що банк втратив право вимоги до спадкоємців за спірними кредитними договорами, оскільки ним пропущено, встановлений статтею 1281 ЦК України, строк пред`явлення вимог до спадкоємців боржника, а тому спірні кредитні договори та договори іпотеки є припиненими.

Визнаючи договори поруки та договір банківського рахунку, укладені між банком та позивачем недійсним, суд виходив з того, що такі договори були укладені під впливом тяжкої для позивача обставиною та на вкрай невигідних умовах. Відмовляючи банку в задоволенні його позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходив з того, що банком пропущено, встановлений статтею 1281 ЦК України, строк для пред`явлення вимог до спадкоємців, оскільки про відкриття спадщини на майно померлого і про те, що спадкоємцями після його смерті є позивач , банк дізнався у червні 2013 року, а з даним позовом звернувся у жовтні 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Звертаючись до суду з позовами про визнання недійсними договорів поруки та договору банківського рахунку з моменту їх укладення, позивачка з урахуванням збільшення позовних вимог посилалась на те, що такі правочини є недійсними у відповідності до вимог статей 203, 215, 233, 236 ЦК України.

Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення або зменшення тяжких обставин.

Відповідно до положень частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позов в частині визнання договорів поруки та договору банківського рахунку недійсними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що оскаржувані договори поруки, а також договір банківського рахунку були укладені під впливом тяжкої обставини (смерть чоловіка) і на вкрай невигідних умовах, чим інша сторона правочину скористалася.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме в момент укладення оскаржуваних правочинів позивач не у повній мірі могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки про наявність волевиявлення свідчить власноручний підпис на оскаржуваних договорах, яким вона підтвердила своє волевиявлення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання договору банківського рахунку недійсним.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що за вимогами ЦК України боржником і поручителем не може бути одна й та сама особа. Адже призначення договору поруки, що породжує акцесорне (додаткове) зобов`язання, полягає в забезпечувальному характері по відношенню до основного зобов`язання, яке в даній спірній ситуації виникло внаслідок договору позики.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що є підстави, визначені абз. 1 частини другої статті 215 ЦК України для визнання в судовому порядку недійсним укладеного договору поруки дружиною (спадкоємцем) для забезпечення виконання зобов`язань позичальника, її чоловіка (спадкодавця), що на момент укладення договору поруки помер.

Таким чином, на час укладення договору поруки дружиною (спадкоємцем) з банком (кредитором за договором позики, укладеним за життя її чоловіка) всі права та обов`язки (спадкодавця), в тому числі обов`язок виконати зобов`язання за цим договором позики, належали вже їй.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлено, а тому судове рішення в частині вимог ПАТ «Укрсоцбанк» не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду  від 09 грудня 2020 року Справа № 303/3765/16-ц