Що таке виконавчий напис та що з ним робити?
Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов’язання боржника.
Даний інструмент існує як вид захисту цивільних прав. Тобто, виконавчий напис нотаріуса – це розпорядження нотаріуса щодо стягнення грошової суми від боржника до кредитора.
Вчинення виконавчого напису є, в першу чергу, нотаріальною дією. Відповідно до Закону “Про нотаріат” ви маєте право оскаржити незаконні нотаріальні дії.
Що нам говорить судова практика з цього питання:
Обставини справи
У серпні 2020 року юридична особа (позивач) звернулась до суду з позовом до юридичної особи (відповідача) про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом щодо стягнення з позивача на користь відповідача необхідної суми коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема тим, що нотаріус, при вчиненні виконавчого напису, порушив порядок вчинення нотаріальних дій, а також – статтю 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», оскільки він не є векселедавцем. Варто зазначити, що позивач одночасно подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити стягнення, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса, адже було відкрито виконавче провадження про стягнення боргу та накладено арешт на майно і кошти позивача.
Висновки Верховного Суду
В ході вирішення справи, було доведено, що позивач не має грошових зобов`язань перед відповідачем, адже він не є векселедавцем вказаного векселю. Проте нотаріус вказаного не врахув і не перевірив документи щодо наявності реального боргу, тому протиправно здійснив виконавчий напис про стягнення заборгованості за простим векселем. Таким чином, було відкрито виконавче провадження, внаслідок якого позивач опинився під загрозою протиправного позбавлення права власності на майно.
Відтак, Верховний Суд погоджується з тим, що потрібно застосувати заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення, на підставі виконавчого напису нотаріусу, та встановлення заборони на здійснення виконавчих дій, адже це є ефективним способом, який захистить права та інтереси позивача й, водночас, не завдасть шкоди та збитків відповідачу, а лише відстрочить, на період розгляду судової справи, проведення виконавчих дій.
Обставини справи
У грудні 2016 року фізична особа звернулась до суду із позовом до банку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Між фізичною особою та банком було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого було укладено договір іпотеки. Предметом договору іпотеки є квартира, стосовно якої приватний нотаріус вчинив виконавчий напис про звернення стягнення. Пізніше право вимоги було передано іншій фізичній особі, яка зареєструвала право власності на іпотечну квартиру за собою, у зв`язку з чим, іпотека була припинена на підставі статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Позивач вважає, що оскільки основне зобов`язання за кредитним договором було виконане у повному обсязі в порядку позасудового врегулювання, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, то будь-які наступні вимоги іпотекодержателя, щодо виконання боржником основного зобов`язання, є недійсними.
Висновки Верховного Суду
Підставами визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є недотримання, визначеної Законом України «Про нотаріат», процедури вчинення виконавчих написів. Тобто, при оспорюванні виконавчого напису, позивач звертається з позовом про визнання їх такими, що не підлягають виконанню, у випадку, якщо суми, на які вчинено виконавчий напис не є безспірними, або ж стягувач не надав нотаріусу усі документи, які підтверджують заборгованість, чи пропущений строк вчинення виконавчого напису.
Як відомо, позивач не порушив питання щодо наявності хоча б однієї з вищевказаних підстав для визнання такого виконавчого напису недійсним згідно з вимогами Закону України «Про нотаріат». Отож, фізична особа помилково ототожнює такі правові визначення, як припинення іпотеки та припинення зобов`язання з правовими підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, оскільки ним не було доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав внаслідок виконання виконавчого напису, що є підставою для їх захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
Обставини справи
У липні 2018 року фізична особа звернулась до суду з позовом до банку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис, за яким здійснено стягнення на домоволодіння, що складається з житлового будинку та земельної ділянки.
Фізична особа вважає, що виконавчий напис не підлягає виконанню, адже він вчинений з порушенням законодавства в частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку», у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, та статті 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки нотаріусу не були надані первинні облікові документи, а той, в свою чергу, не повідомив боржника про вчинення виконавчого напису стосовно фізичної особи, що позбавило можливості боржника заперечувати проти незаконно нарахованих сум. Позивач також стверджував, що нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис, оскільки не перевірив безспірність вимог кредитора.
Висновки Верховного Суду
Вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат», слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлення – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Отже, Верховний Суд встановив, що позивач не надав доказів на підтвердження сплати заборгованості або припинення зобов`язання та не спростував безспірності заборгованості на момент вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому підстави для визнання оспорюваного позивачем виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відсутні.
Обставини справи
У квітні 2017 року фізична особа звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, щодо звернення стягнення на квартиру, згідно з умовами договору іпотеки.
Позивач обґрунтовувала пред`явлені вимоги тим, що у березня 2005 року фізична особа(позивач) та фізична особа(матір позивача) уклали з фізичною особою (відповідачем) договір позики, згідно з умовами якого вони взяли у позику грошову суму. З метою забезпечення зобов`язань за договором позики укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач та матір позивача передали в іпотеку однокімнатну квартиру, що належить матері позивачу. Згідно з договором позики особи намагались згодом повернути борг, але відповідач відмовлявся від його отримання.
Згідно з виконавчим написом приватний нотаріус звернув стягнення на квартиру відповідно до умов договору іпотеки. Про те, що нотаріусом вчинено виконавчий напис та про те, що такий напис буде зроблено позивач та матір позивача не були повідомлені а ні нотаріусом, ані відповідачем. Позивач зазначила, що про існування оскарженого виконавчого напису вона дізналася тільки з відомостей із Державного реєстру речових права на нерухоме майно від 17 квітня 2016 року, а тому вважала, що нею пропущено позовну давність з поважних причин.
Відповідач, в свою чергу, подав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволені позову у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, застосувати наслідки пропуску позовної давності. Відзив обґрунтовувався тим, що позивач не надала доказів того, що вона намагалась повернути борг, а також тим, що позивач мала можливість ознайомитися з ксерокопією оспорюваного напису нотаріуса під час розгляду цивільної справи. Приватний нотаріус у цій справі стверджував, що його дії були законними, а поштові квитанції про повідомлення позивача знищені за збігом строку зберігання.
Висновки Верховного Суду
Приватним нотаріусом було надіслано заяву на адресу іпотекодавців з пропозицією погасити суму заборгованості у встановлений тридцятиденний строк. Заява надіслана в червні 2005 року, про що є запис в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за реєстром і одержана іпотекодавцями, про що свідчила поштова квитанція, яка була долучена до кореспонденції і зберігалась у справах нотаріуса. Після спливу тридцятиденного терміну та у зв`язку з відсутністю відповіді іпотекодавців, приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис. Таким чином, право власності перейшло до іпотекодержателя у серпні 2005 року, тобто виконавчий напис разом с повідомленням був виконаний повністю.
Верховний Суд, враховуючи, що позивач не довела наявність поважних причин пропуску позовної давності та звернулася до суду після спливу щонайменше семи років з моменту, коли їй стало відомо про наявність оспорюваного нею напису, до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, що є підставою у задоволенні позову з інших підстав.
Обставини справи
У липні 2019 року юридична особа звернулась до суду з позовом до банку про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору, про те відповідачем не зареєстровано в реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження; вказана у виконавчому написі сума боргу не є безспірною, оскільки наявний судовий спір щодо вказаної заборгованості, приватний нотаріус вчинив оспорюваний виконавчий напис без обов`язкових для цього документів.
Висновки Верховного Суду
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Тобто існує обов`язок надіслання боржнику повідомлення про порушення запеченого обтяженням зобов`язання, а у разі ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення запеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.
Отже, Верховний Суд визначив, що факт недотримання стягувачем положень ч. 3 ст. 24 та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Стажерка АБ “Гончарук та партнери” Марія Михайлевська
Наш менеджер з вами зв’яжеться якнайшвидше