Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.

Верховним судом залишено без змін Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі № 826/1398/14 виходячи з того, що право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій.

ВС зазначив, що встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи унеможливлюють прийняття доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій.

Так, підпунктом 44.1  ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Оцінка документів, як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 КАС України, частиною четвертою якої передбачалось, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 КАС України (в редакції Закону від 3.10.2017 року).

У даній справі в основу складу податкових правопорушень покладені взаємовідносини Позивача з його контрагентами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи в суді першої інстанції надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року, відображають реальність господарських операцій з його контрагентами в частині задоволених позовних вимог та є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Крім того, колегія суддів погодилась з висновками суду апеляційної інстанції, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів Позивача не доводять обставин, з якими Відповідач пов’язує висновки акту перевірки Позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів Позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з Позивачем.

Приписами пункту 200.11 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Оскільки в межах спірних правовідносин контролюючим органом занижено суму бюджетного відшкодування на підставі висновків документальної позапланової невиїзної перевірки, суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що такий акт перевірки є неналежним доказом виходячи із положень процесуального принципу допустимості доказів, закріплених частиною 2 статті 74 КАС України, за якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.