Суб’єкт владних повноважень може вільно обирати між двома чи більшою кількістю альтернатив, кожна з яких буде правомірною. Якщо ж правомірним може вважатися лише один варіант поведінки, дискреційні повноваження відсутні.

 Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі – відповідач), у якому просив визнати протиправними дії Національного банку України щодо відмови у купівлі іноземної валюти в сумі 140000 євро для оплати товару за зовнішньоекономічним договором.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено та Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, суд виходить з того, що Положеннями постанови Правління Національного банку України від 23.02.2015 року № 124 «Про особливості здійснення деяких валютних операцій» прямо не визначені умови, за яких Національний банк України має підтверджувати чи не підтверджувати можливість здійснення вказаних платежів.

Нормами Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 також не встановлені правові наслідки порушення пункту 3.4 розділу III цього Положення у вигляді відмови у підтвердженні заявок з придбання позивачем іноземної валюти.

Не визначені вони і зазначеними у судових рішеннях нормами підпункту 15 пункту 6 постанови Правління Національного банку України від 03.06.2015 року №354 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Ці норми в силу останнього абзацу підпункту 15 пункту 6 взагалі не підлягають застосуванню при купівлі та/або перерахуванні іноземної валюти з метою здійснення авансових платежів (попередньої оплати) в іноземній валюті за імпорт товару.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу посилається на наявність у нього повноважень з встановлення правового регулювання ведення валютних операцій, за яким відсутній обов’язок Національного банку України вказувати причини не підтвердження можливості здійснення операцій клієнтів уповноважених банків з купівлі/перерахування іноземної валюти за межі України.

З цього приводу судом зазначено,  що в своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, “Онер’їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах “Онер’їлдіз проти Туреччини” (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та “Беєлер проти Італії” (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Європи 77 (31) від 28.09.1977 «Про захист особи відносно актів адміністративних органів» урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції. Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

В ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з додатком до Резолюції, зокрема, є:

– право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред’явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

– виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, ВС встановив, що підстави визнання дій Відповідача при вчиненні оскаржуваних відмов у підтвердженні заявок позивача, в яких не наведені мотиви їх ухвалення не є протиправними, разом із тим є наявними усі підстави для унормування норм наведених Положень, приведення їх у відповідність з метою додержання відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Комітету Міністрів Європи 77 (31) від 28.09.1977.

Належне правове регулювання спричинить прозорість та передбачуваність дій відповідача, що надасть можливість особі планувати в подальшому свою господарську діяльність.

Що стосується твердженням Відповідача про наявність у нього дискреційних повноважень, які полягають у вільному виборі способу дії при розгляді питання підтвердження можливості здійснення операцій клієнтів уповноважених банків з купівлі/перерахування іноземної валюти за межі України, то ВС наголошено наступне:

Як зазначено у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді № R(80)2, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, суб’єкт може вільно обирати між двома чи більшою кількістю альтернатив, кожна з яких буде правомірною. Якщо ж правомірним може вважатися лише один варіант поведінки, дискреційні повноваження відсутні.

Повноваження Відповідача щодо підтвердження чи не підтвердження можливості здійснення операцій клієнтів уповноважених банків з купівлі/перерахування іноземної валюти за межі України не належать до дискреційних, оскільки тільки один з можливих варіантів поведінки може мати правову підставу. Обидва варіанти можливих рішень не можуть бути одночасно юридично допустимими, тому фактично відсутній вільний вибір між ними. Правомірним може вважатися тільки один з них – той, що відповідає визначеним у законодавстві підставам.

Постанова Верховного Суду по справі №826/22282/15