19 травня 2017 року Апеляційним судом Київської області було прийнято рішення по справі за апеляційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 листопада 2016 року по справі за об’єднаними позовами до ТОВ «Побутрембудматеріали», ТОВ «БРСМ – Нафта», ТОВ «Укртрансоіл-2009», ТОВ «Парком Транс» про відшкодування моральної шкоди.
Позов подано особами, що зазнали моральної шкоди у вигляді ряду психотравмуючих факторів, пов’язаних із ушкодженням здоров’я, знищенням майна позивачів та ін. в наслідок пожежі на нафтобазі.
В рішенні зазначено, що предметом даного спору є саме розмір заподіяних моральних збитків позивачам, що мали місце в період пожежі та її гасіння, тому що причинно-наслідковий зв»язок доведений вже самим, загальновідомим фактом цієї пожежі, внаслідок недбалого та неналежного збереження нафтопродуктів працівниками відповідачів.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду, вважає., що суд повинен був звернути свою увагу на те, що позовні вимоги позивачів звернені до відповідачів, не в особі держави, а безпосередньо до юридичних осіб, внаслідок дій або бездіяльності яких, безпосередньо виник даний спір та встановити по перше причинно-наслідковий зв’язок між діями або бездіяльністю останніх та врахувати, що відповідачі по справі є безпосередньо відповідальними за спричинені збитки на території забруднених населених пунктів та повинні нести за це відповідальність за спричинену як моральну шкоду так й матеріальні збитки.
Скасовуючи рішення та ухвалюючи по справі нового, суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України (надалі – КУ) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з ст. 16 КУ забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Частина 1 ст. 27 КУ передбачає, що кожна людина має невід’ємне право на життя. Відповідно до ч.1 ст. 50 КУ кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Частина. 1 ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенції) встановлює, що права кожного на життя охороняється законом. Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Цивільного кодексу України (ЦК України) відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на недоторканість особистого сімейного життя.
Відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦК України фізична особа має невід’ємне право на життя. В частині 1 ст. 283 ЦК України зазначено фізична особа має право на охорону її здоров’я. Ст. 282 ЦК України фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров’ю.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦК Україна фізична особа має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побути, а також права на її збирання та поширення.
Згідно з ч. 2 ст. 293 ЦК України діяльність фізичної та юридичної особи, що приводить до нищення, псування, забруднення довкілля є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Крім того, частина 3 цієї статті визначає фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту).
Відповідно до п. а ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадян України має право на безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки… ; 3) в інших випадках, встановлених законом.
На підставі ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Стаття 16 ЗУ «Про об’єкти підвищеної небезпеки» встановлює, що шкода (в тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юридичним особам внаслідок аварії, що сталася на об’єкті підвищеної небезпеки, незалежно від вини суб’єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об’єкт підвищеної небезпеки, відшкодовується суб’єктом господарської діяльності цим особам у повному обсязі, крім випадків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції, об’єкт, на якому відбулась пожежа, є об’єктом підвищеної небезпеки. Щодо винних у цій пожежі осіб, наразі, триває судовий розгляд та такі особи до відповідальності не притягнуті. Однак, наслідку дій непереборної сили чи умислу потерпілих (позивачів) в судовому засіданні не встановлено, а тому з урахуванням ст. 16 ЗУ “Про об’єкти підвищеної небезпеки” вина осіб для відшкодування моральної шкода не є обов’язковою умовою.
Так, вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, колегія суддів, виходила, перш за все, з положень Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року і враховує характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачі, стан їх здоров’я (з урахуванням того, що всі позивачі є інвалідами та мають проблеми із здоров’ям), та тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках.
Колегія суддів зазначила, що принциповим питанням про доведеність або недоведеність апеляційних вимог є встановлення факту можливого забруднення довкілля, як наслідок надзвичайної події та впливу на життя та здоров’я позивачів.
Вирішуючи це питання колегією суддів взято до уваги Рішення Європейського суду з прав людини «Дземюк проти України». Цим рішенням Європейський суд з прав людини визначив, що для того, щоб порушити питання за статтею 8 Конвенції, втручання, щодо якого скаржиться заявник, має безпосередньо впливати на його житло, приватне або сімейне життя та має досягти певного мінімального рівня, щоб скарги підпадали під дію статті 8 Конвенції (див. рішення від 9 грудня 1994 року у справі «Лопес Остра проти Іспанії» (Lopez Ostra v. Spain), п. 51, Series А № 303-С, та рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia), пп. 69-70). Тому, для рішення першочерговим є те, чи може забруднення довкілля, на яке скаржиться заявник, вважатися таким, що негативно впливає на користування зручностями його житла та якість його приватного і родинного життя (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Іван Атанасов проти Болгарії» (Ivan Atanasov v. Bulgaria), заява № 12853/03, п. 66). У зв’язку з цим Суд у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Дубецька та інші проти України» ((Dubetska and Others v. Ukraine), заява № 30499/03, пп. 110 та 113) встановив, що забруднення води є одним з чинників, які впливають на стан здоров’я заявників, а отже – на їх можливість користуватися своїм житлом, вести приватне та сімейне життя.
Оцінка такого мінімального рівня є відносною та залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність і тривалість шкідливого впливу та його фізичні чи психологічні наслідки. Також має братися до уваги загальний контекст довкілля. Суд нещодавно нагадував, що не може бути небезпідставної скарги за статтею 8 Конвенції, якщо шкода, стосовно якої подаються скарги, є незначною у порівнянні з екологічними ризиками, притаманними життю в кожному сучасному місті (рішення від 14 лютого 2012 року у справі «Харді та Мейл проти Сполученого Королівства» (Hardy and Maile v. the United Kingdom), заява № 31965/07, п. 188).
Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів керувалась, також, протоколом Базель «про відповідальність і компенсацію за шкоду, заподіяну в результаті транспортного перевезення небезпечних відходів та їхнього видалення».
Аналізуючи зазначені норми європейського законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі по справі повинні були, визнаючи ступінь своєї відповідальності перед позивачами самостійно, без відповідного звернення до суду, намагатись мінізувати збитки, які понесені позивачами та (або) запропонувати допомогу у будь-якому вигляді для вирішення можливих проблем щодо стабілізації даної пожежі.
Натомість, відповідачі, як юридичні особи, які експлуатували джерело підвищеної небезпеки, яким є зазначена нафтобаза, не здійснили жодних дій по мінімалізаціїї наслідків, поклавши відповідальність на третіх осіб, таким чином, порушивши законодавство, яке стосується відшкодування збитків винною особою в контексті вимог ст.. 1187 ЦК України.
Також, збільшуючи розмір суми відшкодування моральної шкоди, колегією суддів, також взято до уваги, що розмір одноразової допомоги, яку надала держава потерпілим від аварії не є тотожним поняттям «моральної шкоди», яка заподіяна безпосередньо позивачем та її розмір повинен визначатись ступінню перенесених страждань позивачів.
Крім того, колегією суддів взято до уваги тривалість гасіння пожежі, яка тривала понад 10 днів. Ще, ухвалюючи відповідне рішення, колегія суддів враховала, що на день розгляду апеляційних скарг по суті в апеляційному суді, (через два роки після пожежі) її наслідки цілком не усунуті.
Аналізуючи законодавство, яке регламентує правовідносини, що стосуються захисту екологічних прав населення, колегія суддів зробила наступний висновок.
Сучасний техногенний вплив на навколишнє середовище призводить до глобальних змін, які завдають значних економічних збитків та завдають шкоду життю й здоров’ю людей. Екологічна шкода – це шкода завдана: довкіллю – джерелом забруднення, здоров’ю громадян – несприятливим впливом забрудненого довкілля, майну громадян – унаслідок несприятливого впливу забрудненого довкілля. При цьому виникають економічні й соціальні втрати суспільства й окремих осіб через порушення сталості довкілля в результаті господарської діяльності.
В ст.69 Україні законом “Про охорону природного середовища” передбачено, що шкода завдана внаслідок порушення екологічного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. Крім того, особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного до використання за цільовим призначенням.
Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища від 21 червня 1993 року (Лугано,Швейцарія) визначає шкоду як:
b)втрату або пошкодження об’єктів власності;
Б) витрати на превентивні заходи та будь які втрати чи шкоду заподіяні превентивними заходами.
Оцінка негативного впливу на природу базується на двох альтернативних підходах. Перший враховує фактичну (по можливості повну) оцінку завданого збитку, другий – попередні витрати на запобігання можливим збиткам. Перший тип оцінок враховує фактичні збитки чи витрати, спрямовані на ліквідацію негативних наслідків дії на навколишнє середовище, другий на потенційні збитки внаслідок негативного впливу.
Але не всі види збитків можна обчислити кількісно, так як далеко не повністю знаємо про явища, що відбуваються в природі і не всі кінцеві наслідки впливу на людину можемо прогнозувати. Оцінці підпадає лише верхня, видима частина „айсберга”, а тому обчислені витрати завжди менші за реальні, вони становлять не більше 30% – 40%.
Особливість екологічної шкоди полягає в тому, що в більшості випадків вона є непоправною або відносно відновлювальною, оскільки відтворення компонентів природи пов’язано з довготривалим періодом.
Екологічна шкода може бути відшкодована у такі способи: поновлення майна в натурі (відтворення знищених природних ресурсів); відшкодування збитків, завданих природним компонентам (відновлення природних ресурсів); відшкодування збитків природокористувачу; компенсація витрат, спрямованих на оздоровлення навколишнього середовища і поліпшення його якості.
Таким чином, у більшості випадків, відшкодування екологічної шкоди зводиться до відшкодування заподіяних збитків.
У міжнародній практиці прийнята наступна структура екологічного збитку:
Слід зазначити, що Законом № 1105-ХІУ не встановлено критерії визначення моральної шкоди в грошовому еквіваленті, не встановлено як мінімального, так і максимального розміру моральної шкоди.
Частиною третьою статті 34 зазначеного Закону визначався розмір моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, які не спричинили втрати потерпілим професійної працездатності. При цьому сума страхової виплати не могла перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Виходячи з положення статті 23 ЦК України, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суду необхідно встановити характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку чи професійного захворювання.
Крім того, відповідно до роз’яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Як вже зазначалось, колегія суддів керувалась також протоколом Базель «про відповідальність і компенсацію за шкоду, заподіяну в результаті транспортного перевезення небезпечних відходів та їхнього видалення» (надалі – Протокол).
Так, відповідно до Протоколу встановлюється наступне.
Цей Протокол застосовується стосовно шкоди, заподіяної в результаті аварії, що сталася в ході перевезення та зберігання відходів, (в тому числі: нафтових),що підпадають під дію підпункту “Ь” пункту 1 статті 1 Конвенції (995_022), яка визначає або вважає ці відходи небезпечними за умови дотримання вимог статті 3 Конвенції. У цьому випадку застосовується сувора відповідальність згідно зі статтею 4 Протоколу.
Без шкоди для положень статті 4 будь-яка особа несе відповідальність за шкоду, яку вона заподіяла або якій сприяла в результаті недотримання положень Конвенції (995_022) або в результаті умисних халатних або недбалих дій чи бездіяльності.
Якщо аварія пов’язана з відходами, які підпадають під дію цього Протоколу, та відходами, які не підпадають під дію цього Протоколу, особа, на яку в протилежному випадку лягає відповідальність згідно із цим Протоколом, несе відповідальність лише пропорційно частці шкоди, заподіяної відходами, що підпадають під дію цього Протоколу.
Під час визначення частки шкоди, заподіяної тими чи тими зі згаданих у пункті 1 відходів, ураховуються обсяг і властивості відповідних відходів та характер заподіяної шкоди.
У випадку заподіяння шкоди, за якої неможливо визначити, якою мірою вона була заподіяна відходами, регульованими цим Протоколом, а якою – відходами, що не підпадають під дію цього Протоколу, уся шкода розглядається як така, що підпадає під дію Протоколу.
Наш менеджер з вами зв’яжеться якнайшвидше