Зміст чинного законодавства розкриває під поняттям боргу зобов’язання, за яким одній стороні необхідно виконати чи утриматися від виконання певної дії. В основному, це: надання послуг, передача майна, сплата коштів чи виконання роботи.
Аналіз судової практики показує, що спори про стягнення боргу з фізичних та юридичних осіб є одними з найбільш розповсюджених видів судових спорів. Отож, нижче розглянемо найцікавіші рішення Верховного Суду про стягнення боргу за 2020 рік.
Фабула справи
У лютому 2017 року фізична особа звернулась до суду із позовом про стягнення з відповідача грошових коштів. В обґрунтування позову особа посилалась на те, що між сторонами було укладено договір позики, який підтверджується розписками. Проте в розписках не було зазначено строк повернення коштів. Згодом позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення боргу. Кошти протягом встановленого строку, з дня отримання вимоги, не було повернуто.
Верховний Суд по даній справі дійшов висновку про те, що борг має бути повернутий відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України, де зазаначено, у разі якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, судова практика підтверджує, що позичальник зобов’язаний своєчасно повернути позикодавцю кошти, навіть за відсутності в договорі кінцевого терміну повернення коштів.
Постанова Верховного Суду від 28.12.2020 № 499/144/17
Фабула справи
15 серпня 2008 року між банком та фізичною особою було укладено кредитний договір. У листопаді 2014 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору. За умовами договору передбачено окремі самостійні зобов`язання, які уточнюють обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку Отже, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а тому і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Верховний Суд, проаналізувавши всі обставини справи, сформулював висновок, відповідно до якого – якщо за договором передбачено виконання зобов`язання частинами, або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Відтак стає зрозуміло, що часткова сплата боржником основного боргу не є підставою для перебігу переривання позовної давності щодо інших частин платежу.
Постанова Верховного Суду від 23.12.2020 № 127/23910/14-ц
Фабула справи
У серпні 2016 банк звернувся до суду з позовом до про стягнення заборгованості з фізичних осіб (боржника і поручителя), на підставі укладеного кредитного договору, посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов’язань.
У зв’язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного боргу. Банк мав право з 20 квітня 2012 року й протягом 3-х років від цієї дати звернутися з позовом до суду, проте захист своїх прав почав реалізовувати у серпні 2016 року. Таким чином, позов було подано до третейського суду за межами позовної давності.
Районний суд міста Києва встановив, що спори про стягнення заборгованості за кредитом не підвідомчі третейському суду відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди».
Апеляційний суд, в свою чергу, відхилив всі наявні доводи банку про переривання позовної давності зверненням до третейського суду про стягнення заборгованості з боржника і поручителя. Оскільки, відповідно до частини другої статті 264 ЦКУ переривання перебігу позовної давності матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, подання позову з порушенням правил підвідомчості справ не перериватиме цього перебігу.
Постанова Верховного Суду від 28.09.2020 № 756/10046/16-ц
Фабула справи
20 вересня 2019 юридична особа (позивач) звернулась до юридичної особи (відповідача) з позовом про стягнення грошової суми, яка включає пеню, інфляційні втрати, 3% річних за весь час користування коштами, витрати на професійну правничу допомогу, а також судовий збір. Позовні вимоги було обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов’язання.
На прикладі даної справи, можна побачити, методику розрахунку інфляційних витрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов’язання.
Верховний Суд дійшов висновку, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця – інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця – інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується, або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Постанова Верховного Суду 20.11.2020 № 910/13071/19
Фабула справи
У березні 2018 року фізична особа звернулась до суду з позовом, у якому просила розірвати договір будівельного підряду та стягнути з відповідача на свою користь, сплачених нею за договором, платежів. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору, виконав свої зобов`язання та сплатив вартість об’єкта, а відповідач своїх зобов’язань не виконав. В свою чергу, відповідач подав до суду зустрічний позов, у якому просив розірвати договір, у зв’язку з істотним порушенням умов договору.
Згідно з частиною першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Верховний Суд, дослідивши всі обставини справи, дійшов висновку про наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум сплачених нею внесків, адже особа виконала умови договору, сплатила обумовлену в ньому суму, а відповідач допустив істотне порушення умов договору і не забезпечив отримання позивачем завершеної будівництвом квартири.
Вищезазначене, дає зрозуміти, що виконання однією стороною умов договору і сплата всіх необхідних внесків, внаслідок порушення зобов’язання другої сторони, є підставою для розірвання угоди і стягнення на користь такої особи сум.
Постанова Верховного Суду від 30.12.2020 № 607/5404/18
Фабула
У вересні 2015 року особа (інвестор) звернулась до особи (підрядника) про стягнення грошових коштів на підставі договору про пайову участь у будівництві житлового будинку, відповідно до умов якого забудовник приймає пайову участь у будівництві квартири.
Інвестор вказав на те, що сторонами не були погоджені істотні умови договору, зокрема щодо зазначення предмету договору, а також ціни, яка не може бути орієнтовною. Враховуючи ці підстави, позивач вважає договір є неукладеним, а отримані грошові кошти повинні бути повернутими відповідачем, адже вони є таким, що набуті без достатньої правової підстави.
У даній справі Верховний Суд дійшов висновку про розірвання договору та повернення коштів позивачу на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України згідно з якою, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів).
Постанова Верховного Суду від 25.03.2020 № 537/4259/15-ц
Стажерка АБ “Гончарук та партнери” Марія Михайлевська
Наш менеджер з вами зв’яжеться якнайшвидше