У статті 49 Конституції України зазначено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров’я та медичну допомогу що передбачає, зокрема:
– кваліфіковану медичну допомогу;
– право на медичну таємницю;
– право на індивідуальний підхід до лікування;
– право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги;
– достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
– відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;
– оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я;
– право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я.право на медичні профілактичні заходи.
Слід зазначити, що відшкодування як моральної, так і матеріальної шкоди не залежить від того, чи підписаний договір між пацієнтом і медичним закладом. У таких випадках відносини регулюється Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та Цивільним кодексом України.
Помилки у медичній практиці є досить поширеним явищем. Щороку у судах зростає кількість так званих медичних справ. Детальніше про найцікавіші судові рішення зазначено нижче.
Позивач зазначала про те, що поступила до міського пологового будинку з діагнозом: «Вагітність 40-41 тиждень. Обвиття пуповини навколо шиї плоду» для родорозрішення. Після її обстеження лікарі вибрали очікувальну тактику. Під час чергового огляду особі зробили амніотомію, а через 2 години поставили крапельницю з окситоцином для штучного родозбудження.
Проте ці дії з нею не узгоджувалися, а медичні працівники діяли на власний розсуд, що в результаті це призвело до смерті дитини.
Позивач просила суд визнати заходи щодо її штучного родорозбудження незаконним, стягнути з комунального закладу охорони здоров’я завдану матеріальну шкоду та моральну шкоду.
Суд дійшов висновку, що міський пологовий будинок є належним відповідачем у цій справі та має відповідати за позовом про відшкодування моральної шкоди
Постанова КЦС ВС від 14.03.2018 у справі № 537/4429/15-ц
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Херсонської обласної клінічної лікарні на його користь 1 500 000 грн для компенсації моральної шкоди, завданої смертю його дружини, що стала наслідком надання непрофесійної медичної допомоги працівниками відповідача.
Суд вважає встановленим та доведеним належними доказами факт неналежного виконання працівниками Херсонської обласної клінічної лікарні своїх професійних обов’язків в ході лікування дружини позивача, що виявилося, зокрема, у несвоєчасній діагностиці та проведення оперативного втручання, за відсутності яких попередження смерті його дружини було б ймовірним, а також недоліками у її лікуванні: відсутністю належного лабораторного обстеження хворої, недостатнього рівня підготовки до операційного втручання, недостатнього використання медичних препаратів, недостатнього проведення інфузійної та антибактеріальної терапії.
Отже, діяння, яке поставлено відповідачу за провину, дійсно мало місце і працівники лікарні винні в його вчиненні, навіть і за відсутності в їх діях складу кримінального злочину.
За таких обставин, на думку суду, позивачем доведено завдання моральної шкоди та наявність причинного зв’язку між незаконними діями відповідача та завданою шкодою. Позивач зазнав душевних та психічних страждань у зв”язку з протиправною поведінкою (неправомірними діями) працівників відповідача щодо його дружини, втратив близького родича: дружину та матір дітей, що негативно позначилося на його душевному стані, повсякденному житті, а тому має право на відшкодування моральної шкоди в сумі 150 000 грн.
Рішення суду від 10.05.2017 у справі № 661/2894/16-ц
Встановлюючи фактичні обставини у справах, пов’язаних із застосуванням лікарських засобів та відшкодуванням шкоди, спричиненої застосуванням лікарського засобу (засобів), зокрема спричиненої щепленням, підлягають з’ясуванню такі обставини:
Верховний Суд зауважив, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягали задоволенню не лише з огляду на відсутність погодження батьків неповнолітніх дітей на щеплення, але й з огляду на проведення вакцинації лікарським засобом, що не був зареєстрований в установленому порядку. Застосування лікарських засобів, які не зареєстровані в Україні у встановленому законодавством порядку, ставить під загрозу здоров’я осіб, щодо яких такий лікарський засіб застосовується, надає обґрунтовані підстави вважати, що пошкодження здоров’я спричинено застосуванням лікарського засобу або виробу медичного призначення, якість якого належним чином не перевірена, оскільки такий лікарський засіб не проходив перевірку якості та безпеки відповідно до законодавства та/або не внесений до Державного реєстру лікарських засобів.
Щодо відшкодування майнової шкоди ВС/КЦС зауважив, що особа, яка спричинила ушкодження здоров’я малолітньої або неповнолітньої особи, зобов’язана відшкодувати зокрема витрати на її лікування, постійний догляд, посилене харчування та інші витрати. До таких витрат, зокрема, можуть бути віднесені витрати на обстеження для з’ясування наслідків пошкодження здоров’я та транспортні витрати.
При чому, позивач повинен довести:
Відсутність вини у спричинені шкоди та відсутність причинного зв’язку між діями або бездіяльністю повинна довести особа, яка підозрюється у заподіянні шкоди.
Постанова Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 128/2994/15-ц
4. Втрата з вини лікарів доказу у кримінальному провадженні є підставою для відшкодування моральної шкоди
У справі №233/3464/17 від 08.05.2019 року висновок про результати медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп’яніння водіїв транспортних засобів не було оформлено належним чином, тому суд дійшов висновку, що факт знаходження особи у стані алкогольного сп’яніння в момент скоєння злочину в установленому законом порядку не встановлено, і вказану обтяжуючу покарання обставину було виключено з обсягу обвинувачення.
Верховний Суд зазначив, що суди дійшли обґрунтованого висновку, що винні дії лікарів, які не відповідали вимогам нормативних актів та посадових інструкцій, викликали у позивачів моральні страждання, які покликані втратою ключового для доведення обтяжуючої при призначенні покарання та основного при вирішенні питання про застосування амністії доказу у кримінальному провадженні.
Постанова Верховного Суду від 08.05.2019 року у справі № 233/3464/17
Згідно зі ст. 53 Закону України «Про освіту» здобувачі освіти мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці, а також зобов’язані відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров’я, здоров’я оточуючих, довкілля.
Відповідно до положень ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх питаннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращим інтересам дитини.
Завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на освіту та інтересами інших дітей.
Держава, установивши заборону відвідувати навчальний заклад дитиною, яка не має профілактичних щеплень, реалізує свій обов’язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я всіх учасників освітнього процесу, у тому числі й самої нещепленої дитини.
Отже, право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.
Водночас право дитини на здобуття освіти не порушене, оскільки для дітей, які не можуть відвідувати заклад освіти за відсутності щеплень, установлені альтернативні способи отримання освіти та продовження навчання, зокрема в навчальному закладі.
Суд зазначив, що доводи про те, що оспорюваними наказами відповідача порушено конституційне право дитини на освіту, є безпідставними з огляду на таке: вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров’я і безпеки людини над правом на освіту.
Постанова Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 331/5291/19
До суду звернулась позивачка з приводу відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків завданих медичною сестрою у зв’язку із проведенням процедури біоревіталізації та введення філерів на дому. Як вбачається із наданих суду документів медична сестра закінчила курси підвищення кваліфікації «Інституту Професійних Технологій» за спеціальністю косметолог-естетист, а також успішно закінчила теоретичні та практичні курси з ревіталізації та введення косметичних препаратів. Із наданих суду документів не вбачається, що у медичної сестри була наявна ліцензія на надання медичної допомоги, в т.ч. косметологічної, окрім того, остання не працює в спеціалізованій косметологічній клініці, кабінеті.
Суд апеляційної інстанції задовольнив частково апеляційну скаргу позивача мотивуючи це тим, що згідно з наказом МОЗ СРСР від 28.12.1982 року № 1290 «Про заходи по поліпшенню косметологічної допомоги населенню» визначено суб’єктний склад та посадові обов’язки осіб, які надають косметологічну допомогу. Даним наказом затверджено Положення про медичну сестру по косметологічних процедурах де встановлено, які процедури вона може проводити. Зокрема, вона може проводити всі види масажів обличчя і голови, чистку шкіри обличчя, глибоке і повільне шелушіння шкіри обличчя, накладення на обличчя всіх видів масок, гриму, втирання лікувальних засобів в шкіру голови, дарсонвалізацію шкіри обличчя і голови, електроепіляцію.
З аналізу вищезазначених норм законодавства косметолог-естетист має право проводити не складні процедури, які не пов’язані з порушенням шкіряного покрову. Враховуючи встановлені обставини та вимоги чинного законодавства медична сестра не мала права надавати позивачу послуги з порушенням шкіряного покрову. Суд прийшов до висновку, що відповідач надала позивачу послуги, які не повинна була надавати, оскільки не мала відповідної освіти.
Тож з відповідачки було стягнуто кошти, які були сплачені позивачкою за надані послуги.
Рішення Апеляційного суду Волинської області від 31.03.2016 у справі № 161/12939/15-ц
Статтею 140 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. При цьому тяжкими наслідками, настання яких є необхідною умовою для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності є смерть людини, заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, спричинення ятрогенного захворювання.
У даній справі за висновком судово-медичної експертизи діагноз: Нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (внаслідок алкогольної інтоксикації).” був встановлений невірно. Згідно висновку за результатами клініко-експертної оцінки мала місце недооцінка важкості стану хворого по сукупності даних анамнезу та клініки, в зв’язку з чим лікарем була обрана невірна тактика лікування – хворого, з метою дообстеження та визначення тактики лікування, необхідно було госпіталізувати в стаціонарне відділення. Зміни, які мали місце на ЕКГ, повинні були розцінені як «гострі». Отже причиною неправильно вибраної тактики лікування стала недооцінка сукупності даних обстеження, важкість їх інтерпретації. Хворого, в якого мала місце: «Ревматична хвороба серця, неактивна фаза, стан після протезування мітрального клапану (2005 рік), пластики 3-х стулкового клапану, ФК ІІІ, СН II А.» та за наявності змін на ЕКГ, які повинні трактуватися як «гострі», необхідно було госпіталізувати до кардіологічного відділення, або викликати спеціалізовану кардіологічну бригаду швидкої допомоги.
Лікаря швидкої допомоги засуджено за ч. 1 ст. 140 КК Українидо двох років позбавлення волі.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2018 року у справі № 127/16872/17
Авторка Анна Піскуровська, стажерка АБ “Гончарук та партнери”
Наш менеджер з вами зв’яжеться якнайшвидше