Позивачі звернулися до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просили стягнути з Приватного підприємства (надалі – Відповідач) борг у розмірі 42 270,00 дол. США, а також відсотки за користування вказаними грошовими коштами за період з листопада 2012 року по червень 2016 року.

На обґрунтування вимог позивачі зазначили, що 02 листопада 2012 року вони уклали з Відповідачем договір позики, відповідно до умов якого вони передали кошти у розмірі 42 270,00 дол. США, що еквівалентно 999 263,00 грн, зі сплатою відсотків за користування цими грошовими коштами у розмірі 2 % на місяць, строком до 28 лютого 2013 року в сумі 36 356,5 дол. США (за заявою про уточнення позовних вимог). Внаслідок невиконання Відповідачем узятих за договором зобов`язань утворилася заборгованість у вказаному розмірі.

Судами першої та апеляційної інстанції позов задоволено. Стягнуто з Відповідача кошти у розмірі 78 626,50 дол. США, що еквівалентно 1 957 013,58 грн.

Не погоджуючись з рішенням суддів Відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з касаційної скарги на рішення судів першої й апеляційної інстанцій, де посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів та передати справу на новий розгляд.

Велика Палата Верховного Суду в своєму рішенні зазначила наступне:
Відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Тому, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково зазначили у своїх рішеннях висновок про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні.

ВП ВС, 723/304/16-ц, 23.10.19 р.