Інтереси роботодавців і найманих працівників не завжди співпадають, і природнім є можливість зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин.
У процесі трудової діяльності між працівником і роботодавцем можуть виникати спірні питання щодо укладення, виконання, зміни, розірвання трудового договору та дотримання інших норм трудового законодавства.
Трудові спори – це неврегульовані внаслідок безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і роботодавцем з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці.
Пропонуємо вашій увазі кілька цікавих судових рішень щодо вирішення трудових спорів
Фізична особа звернулась до суду у зв’язку з незаконним звільненням, що порушує право на працю, оскільки їй не було надано своєчасно і в повному обсязі достовірну інформацію щодо наявності всіх вакантних посад, не враховано її переважне право на залишення на роботі. Окрім того, позивач вказувала, що незаконне звільнення, а також несплата в повному обсязі належних їй сум спричинило їй додаткові моральні страждання.
Верховний Суд встановив, що позивачеві не було запропоновано всі посади, наявні на підприємстві до моменту звільнення, тому звільнення позивача є незаконним. Позивач підлягає поновленню на посаді та відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача має бути стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденної заробітної плати.
Також встановлено, що позивачу незаконним звільненням заподіяно моральну шкоду, тому суди, з урахуванням обставин справи, вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначили розмір грошової компенсації моральної шкоди.
Постанова Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 761/22110/18
Фізична особа звернулась до суду з позовом до компанії внаслідок незаконного звільнення у зв’язку з ліквідацією посади. Позивач вважав, що відповідачем не було дотримано порядку звільнення: не ознайомлено з усіма наявними на час звільнення вакансіями на підприємстві, не запропоновано іншу роботу з урахуванням всіх наявних вакансій та прийнято рішення про звільнення без врахування переважного права залишення на роботі.
Вирішуючи справу Верховний Суд дійшов висновку про те, що звільнення працівника з займаної посади у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці (скорочення чисельності та штату працівників) відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки:
Постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 235/4593/19
Фізична особа звернулась до суду з позовом про порушення порядку звільнення внаслідок скорочення, без можливості переведення на іншу роботу за відсутності вакантних посад. Позивач вважає, що не були враховані вимоги статті 42 КЗпП України та його переважне право залишення на роботі, як працівника з більш високою кваліфікацією, продуктивністю праці та стажем роботи за професією понад 35 років, у тому числі понад 20 років на посадах керівного складу.
Верховний Суд, проаналізувавши всі обставини справи, встановив, що позивачем не було доведено, що він має більш високу продуктивність праці порівняно з іншими працівниками, а відповідно до таблиці, наданої відповідачем, безперервний стаж роботи позивача серед працівників з рівними умовами продуктивності праці і кваліфікації є найменшим.
Постанова Верховного Суду від 8 лютого 2021 року у справі № 761/15273/19
Фізична особа звернулась до суду про визнання незаконним та скасувати наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач зазначив, що йому не було надано переважне право на залишення на роботі та одночасно з попереджанням про звільнення не запропоновано інші посади на підприємстві, а саме звільнення відбулось без погодження профспілки та погодження керівника.
Верховний Суд проаналізувавши всі докази по даній справі встановив, що роботодавцем дотримано процедуру звільнення фізичної особи із займаної посади у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників підприємства, зокрема займаної ним посади. Позивача було попереджено про скорочення у передбачений законом строк та неодноразово запропоновано наявні вакантні посади, від зайняття яких він відмовився.
Окрім того, начальником було направлено подання до профспілкового комітету щодо згоди на звільнення особи позивача, за яким було прийнято рішення про надання згоди на звільнення.
Постанова Верховного Суду у справі № 487/8471/19
Фізична особа звернулась до суду про визнання незаконним та скасування рішення про результати конкурсу на заміщення вакантної посади, яким його було звільнено з посади.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що особа обіймала посаду на підприємстві, проте внаслідок спливу терміну контракту про трудові відносини між сторонами, було проведено конкурс на заміщення посади, яку обіймала фізична особа – заявник. Переможцем конкурсу було визнано іншу особу. Позивач, який також брав участь в конкурсі, стверджував, що підстави для проведення конкурсу були відсутні, оскільки на час прийняття відповідного рішення посада не була вакантною, а також вважав, що між ним та підприємством продовжують існувати трудові відносини та діє трудовий договір, що укладений на невизначений строк.
Верховний Суд встановив, що фізична особа, яка була призначена на посаду у зв’язку з проведенням конкурсу, не відповідає кваліфікаційним вимогам для зайняття відповідної посади, а саме: відсутність вищої освіти та стажу роботи на керівних посадах нижчого рівня.
Оскільки призначення фізичної особи за конкурсом відповідно до положень не відбулось, так як суд визнав незаконним та скасував рішення конкурсної комісії, таким чином строк трудового договору з позивачем не можна вважати таким, що закінчився, а тому його звільнення за таких підстав є незаконним і, відбулося з порушенням вимог статті 36 КЗпП України.
Постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 686/21123/19.
Стажерка АБ “Гончарук та партнери” Марія Михайлевська
Наш менеджер з вами зв’яжеться якнайшвидше