На сьогодні є актуальним питанням щодо відшкодування шкоди завданої в наслідок незаконних дій або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування та прокуратури. Особливо це стосується юридичних осіб.

Аналізуючи судову практику з цього питання, необхідно зазначити, що суди в більшій частині рішень відмовляють в задоволенні позовних вимог, але є і випадки коли суд стягує на користь позивача збитки завдані органами досудового розслідування та прокуратури.

Так, Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2016  за позовом Приватного підприємства до Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Прокуратури Дніпровського району міста Києва у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, оскільки неправомірні дії слідчих органів Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві і прокуратури Дніпровського району м. Києва, як стверджував позивач, учинені у процесі кримінального провадження, що регулюються кримінально-процесуальним законодавством України, і перевірка правомірності їх дій у цій справі до компетенції господарських судів України не відноситься.

В той же час, по цій справі Постановою Київського апеляційного господарського суду України 21 квітня 2016 р. апеляційну скаргу задоволено частково та рішення першій інстанції змінено в частині стягнення спричинених збитків.

Як зазначено в Постанові, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішенням, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду на підставі ч. 6 ст. 1176 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями зазначеної статті шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Такі приписи дають підстави для висновків, що держава несе відповідальність за наявності підстав, установлених ст. 1166 ЦК України, зокрема, вини зазначених у цій статті органів чи посадових або службових осіб.

Зважаючи на це, шкода відшкодовується на загальних підставах. У таких випадках не може застосовуватися порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, який відповідно до ч. 7 ст. 1176 ЦК України має встановлюватись Законом. Отже, у випадках передбачених частиною 6 ст.1176 ЦК України шкода підлягає відшкодуванню відповідно до загальних положень глави 82 ЦК України.

Таким чином, у спірних правовідносинах, настання цивільно-правової відповідальності відповідача може виникнути на підставі положень статті 1166 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала за умови наявності складу правопорушення, а саме: 1. протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2. шкідливого результату такої поведінки (шкоди); 3. причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4. вини особи, яка заподіяла шкоду.

При цьому законодавцем визначено що майнова шкода, завдана особистим немайновим правам, спричиняється неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю. Прийняття неправомірних рішень або застосування приписів, що в них містяться, у цілому охоплюється поняттям неправомірних дій. Тому, майнова шкода, завдана особистим немайновим правам, як і шкода, завдана майну особи, відшкодовується за умови, що вона завдана цивільним правопорушенням. Такі висновки об’єктивно підтверджуються положеннями ч. 4 ст. 1166 ЦК України, де зазначено, що шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується, якщо це передбачається Цивільним кодексом або іншим Законом.

Колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку відмовляючи в позові повністю.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статей 6, 13 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, „Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які діяли як офіційні особи”.

Згідно з статтею Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Постанови від 10.04.2014 і від 24.04.2014 про закриття кримінального провадження, були прийняті у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 199 КК України.

На думку колегії суддів, порушення з боку відповідача-1 мали місце у зв’язку із проведенням на протязі тривалого часу попереднього слідства і, як наслідок, неповерненням позивачу вилученого майна. Зазначені дії відповідача на думку колегії суддів є неправомірними.

Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа  має  право  мирно  володіти своїм майном.  Ніхто не може бути позбавлений свого майна   інакше як в інтересах суспільства і на умовах,  передбачених законом  або загальними принципами міжнародного права.

Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах „Плахтєєв проти України”, „Доніченко проти України”, „Терем ЛТД.Чечеткін та Оліус проти України” в яких зазначено про порушення ч.1 ст.6 Європейськоої конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.