Вищий адміністративний суд у справі № К/800/55579/14 скасовуючи Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року дійшов висновку, що звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Так, в Постанові встановлено, що задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване рішення суб’єкта владних повноважень прийнято з порушенням процедури проведення перевірки позивача. Наведена обставина підтверджена рішенням суду в адміністративній справі, яке набрало законної сили.

ВАСУ не погодився  з такими висновками судів та зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П. 8 ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачено, що суб’єкти містобудування, які виконують будівельні роботи, несуть відповідальність у вигляді штрафу за виконання будівельних робіт з порушенням вимог будівельних норм, державних стандартів і правил або затверджених проектних рішень – у розмірі сорока п’яти мінімальних заробітних плат.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами перевірки: актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 22 серпня 2012 року та протоколом про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 28 серпня 2012 року, які не містять зауважень, пояснень уповноваженої особи Позивача, позивачем виконувались будівельні роботи з порушенням вимог будівельних норм, державних стандартів і правил.

Відповідно до змісту п. 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 553 (далі – Порядок) підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб’єктом містобудування вимог містобудівного законодавства; вимога правоохоронних органів про проведення перевірки. За результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком (п. 16 Порядку).

У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт (п. 17 Порядку).

Відповідачем дотримано вказаний порядок проведення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, що встановлено судом першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції.

Щодо посилання судів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року по справі № 826/1284/13-а, як на підставу незаконності дій відповідача та обставину, що звільняє від доказування відповідно до ст. 72 КАС України при перевірці законності спірної постанови відповідача, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас, передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суди, під час нового розгляду справи, не повинні сприймати як обов’язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведених у судових рішеннях цивільних, господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 1 ст. 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 86 КАС України.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги ч.ч. 4 та 5 ст. 11 КАС України щодо необхідності офіційного з’ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

З урахування наведеного, суд касаційної інстанції не заперечував, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року , яка набрала законної сили, встановлено, що будівельні роботи виконувались на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, а тому і припис від 22 серпня 2012, яким зупинено будівельні роботи на зазначеному об’єкті будівництві, є протиправним і таким, що підлягає скасуванню та що відповідач при прийнятті такого припису діяв з порушенням п. 11 Порядку.

Разом з тим, обставини, встановлені вказаною постановою разом з іншими доводами позивача не спростовують фактів, встановлених перевіркою, а саме: виконання позивачем будівельних робіт з порушенням вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, що є підставою для притягнення позивача, як суб’єкта містобудування, до відповідальності, передбаченої Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».