Оформлення шлюбних відносин зумовлює виникнення в подружжя особистих майнових та немайнових прав і обов’язків, зокрема вводить спільну категорію стосовно режиму майна – сумісну власність. Норми Сімейного кодексу свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Але ця презумпція може бути спростована: один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Іншими словами, член подружжя може оспорити поділ майна сім’ї за принципом «все порівну».

Наразі однією з найважливіших проблем у сімейних спорах є питання щодо поділу спільного майна подружжя з урахуванням життєвих обставин, що впливають при такому розподілі. Нова судова практика з цього питання дозволяє виявити критерії, якими керуються суди при поділі майна подружжя.

Нижче наводимо 5 найцікавіших, на наш погляд, рішень Верховного Суду
1. За яких обставин презумпцію спільності права власності подружжя на майно може бути спростовано

Суть справи: Колишній чоловік (позивач) звернувся до суду з позовом про поділ майна між ним та колишньою дружиною (відповідач) внаслідок розірвання шлюбу. За час перебування сторін у шлюбі на підставі договору про участь у Фонді фінансування будівництва, укладеного з банком, колишня дружина в інтересах сім`ї придбала квартиру та зареєстровала її на своє ім`я. Кошти, для придбання попереднього житла, подружжя отримало від матері відповідача. У подальшому вони продали це помешкання та придбали нове, шляхом укладення договору з банком про участь у Фонді фінансування будівництва. Вищевказаний будинок вже побудований та зданий в експлуатацію, проте відповідач відмовляється отримати свідоцтво про право власності на зазначену квартиру. За таких обставин позивач просив суд визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя, провести поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності по відповідній частини зазначеної квартири за кожним.

Місцевий та апеляційний суди дійшли висновку, що спірна квартира була придбана за особисті кошти колишньої дружини, які спочатку були використані на будівництво квартири, та згодом, після її продажу, інвестовані у будівництво спірної квартири, тому зазначене житло є особистою приватною власністю відповідача та не підлягає поділу між сторонами.

Верховний Суд погодовся з тим, що вказана квартира придбана колишньою дружиною за особисті кошти, частково отримані від її матері та кошти, отримані від позивача після продажу квартири. Таким чином, відповідачем спростована презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, а саме поширення правового режиму спільного сумісного майна на квартиру, яка була придбана хоч і в період шлюбу з колишнім чоловіком, проте за її кошти.

Постанова ВС від 22 лютого 2021 року у справі справа № 756/2527/16-ц

2. Як довести, що житло є спільною сумісною власністю подружжя, у випадку, коли одна зі сторін стверджує про придбання такого майно за кошти, отримані в дар

Суть справи: Колишній чоловік (позивач) звернувся до суду із позовом до колишньої дружини (відповідач) про поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог особа посилалась на те, що за час перебування у шлюбі сторони придбали квартиру на підставі договору купівлі-продажу, в якій він, на час звернення до суду, не проживає. Оригіналів чи копій будь-яких документів на квартиру позивач не має, а відповідач у добровільному порядку відмовляється урегулювати питання реєстрації колишнього чоловіка у вказаній квартирі, що була придбана в період їх шлюбу за спільні кошти. Посилаючись на зазначене колишній чоловік просив  поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ним та за колишньою дружиною право власності на зазначену частину квартири.

Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що спірне майно є особистою приватною власністю відповідача та придбане за кошти, отримані в дар від її матері за продаж іншої квартири; придбання майна за подаровані кошти підтверджується малим проміжком часу між дарування коштів і придбанням спірного майна (майно набуте на наступний день після продажу материної квартири), а також показами свідків. Слід зазначити, що на момент придбання спірного майна сторони фактично не перебували у шлюбних відносинах, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та не проживали разом, а місце проживання позивача зареєстровано у будинку його матері, що підтверджує відсутність фактичних шлюбних відносин між сторонами.

Апеляційний суд дійшов висновку, що спірна квартира була придбана за значно більшу суму грошових коштів, ніж квартира, яка була продана матір`ю відповідача, яка, до того ж, була не єдиним власником проданої квартири, а матеріали справи не містять нотаріально посвідченого договору дарування грошових коштів, таким чином у справі відсутні підстави вважати, що спірне майно є особистою власністю відповідача. Верховний Суд з таким рішенням погодився.

Постанова ВС від 17 лютого 2021 року у справі № 295/6213/19

3. Майно одного з подружжя, яке придбане за кошти, набуті до шлюбу, є особистою чи спільною сумісною власністю

Суть справи: Колишній чоловік (позивач) звернувся з позовом до колишньої дружини (відповідач) про поділ спільного майна. Під час перебування у шлюбі за спільні кошти позивач та відповідач придбали однокімнатну квартиру. Позивач просив поділити майно, яке знаходиться у спільній сумісній власності сторін,  шляхом визнання права власності на частку квартири, у розмірі 1/2.

Місцевий суд встановив, що спірна квартира була придбана відповідачем за рахунок коштів, які були нею отримані внаслідок продажу її власної квартири. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним до шлюбу. Кошти, які були набуті до шлюбу, або одержані під час шлюбу за реалізоване майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу. Кошти, одержані від реалізації такого майна, (будинку, квартири), які належали одному із подружжя до шлюбу одним із подружжя, є особистою приватною власністю. Тому спірна квартира є особистою приватною власністю відповідача.

Апеляція визнала право власності на 1/2 частку квартири за позивачем та 1/2 частку – за відповідачем. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем не надано доказів, які спростовують презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Відповідач не надала доказів наявності у неї доходу, або її особистих коштів для погашення кредиту, і не спростувала доводів позивача про те, що протягом спільного проживання відповідач не працювала і не мала самостійного доходу для погашення кредиту. Позивач, спростовуючи доводи відповідача про самостійну купівлі нею квартири за особисті кошти, надав докази, що кошти сплачувались із сімейного бюджету та надав докази внесення ним коштів до сімейного бюджету, достатніх для погашення кредиту. Позивачем доведено наявність у нього в період спільного проживання доходу та його участь в погашенні кредиту за квартиру, що спростовує доводи відповідача про те, що квартира є її особистою приватною власністю.

Верховний Суд дійшов висновку, що спірна квартира належить все ж таки колишній дружині на праві власності і не підлягає поділу, адже вона була придбана за кошти, виручені внаслідок майна, набутого нею до шлюбу.

Постанова ВС  від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18

4. Чи збільшується частка одного з подружжя при поділі майна спільної сумісної власності, якщо з одним з них проживає неповнолітня дитина

Суть справи:  Колишня дружина (позивач) звернулась до колишнього чоловіка з позовом (відповідача) про поділ майна подружжя.  Позов вмотивовано тим, що між нею та відповідачем було розірвано шлюб, під час якого сторони набули таке майно: автомобіль, гараж, однокімнатну квартиру. Колишня дружина просила виключити з переліку спільної власності гараж ( для зберігання консервації, продуктів, дитячих речей), автомобіль залишити за відповідачем із стягнення на її користь вартості її частки у праві спільної сумісної власності на зазначене майно. Стосовно питання квартири, оскільки половина вартості цього майна  придбана за гроші, які відповідач отримав від продажу спадкового майна, тому поділу між подружжям підлягає лише 1/2 частини квартири. Колишня дружина просила збільшити її часку в цій квартирі з 1/4 до 3/8, адже з нею після розірвання шлюбу проживають їхні неповнолітні діти

Місцевий суд визнав за позивачем  право власності на 1/2 частини автомобіля, на 1/2 частини гаража, на 1/4 частини квартири у решті позовних вимог було відмовлено. Судом не встановлено підстав для відступлення від засад рівності часток сторін при поділі спірного майна подружжя та для визнання за позивачем права власності на 3/8 частини замість 1/4.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що при поділі квартири частка позивача становить 21,5 %, а відповідача – 78,85 %.

Верховний Суд погодився з тим, що 57,7 % спірної квартири придбано за особисті кошти відповідача, а отже, є його особистим майном та не підлягає поділу між подружжям. Таким чином 42,3 % квартири є спільним майном та ділиться між сторонами у рівних частинах. Оскільки договір позики, на який посилається відповідач, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя, укладений в інтересах сім`ї, отримані в борг грошові кошти витрачені на придбання спірної квартири. Отож, навіть проживання неповнолітньої дитини з одним із подружжя не впливає на розподіл особистого майна, тому в даній ситуації частка позивача у спірній квартирі становить 21,5 %, тобто половину від частини квартири, яка перебуває у спільній сумісній власності , а відповідача – 78,85 %.

Постанова ВС від 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18

5. Чи можна у рівних частках поділити спільну сумісну власність подружжя з урахуванням того, що кожна зі сторін отримає своє майно, яке вважає за необхідне

Суть справи: Колишня дружина (позивач) звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка (відповідача) про поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що через постійні конфлікти із відповідачем, особа припинила спільне ведення господарства та подала заяву про розірвання шлюбу. Внаслідок виникнення таких обставин, колишня дружина намагалася домовитися про розподіл майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, проте відповідач відмовлявся провести такий розподіл. За час перебування у шлюбі із відповідачем ними набуто майно, яке підлягає розподілу, зокрема: квартира, автомобіль, земельна ділянка, спільні кошти, які за взаємною згодою покладені на ім`я відповідача у комерційні банки. Позивач просила суд поділити майно, набуте сторонами під час шлюбу, виділивши їй квартиру, а відповідачу – земельну ділянку, автомобіль, депозити на загальну суму, а також стягнути з відповідача на її користь різницю між вартістю майна.

Відповідач, в свою чергу, подав зустрічний позов, який вмотивована тим, що крім спільної квартири він не має іншого житла, є особою похилого віку, має незадовільний стан здоров`я, тому для нього важливо проживати у своїй квартирі, маючи поблизу постійну спеціалізовану медичну допомогу, мати змогу відвідувати своїх рідних та близьких. Квартира має дві ізольовані кімнати, які він з колишньою дружиною можуть використовувати кожен окремо, тому колишній чоловік вважає за можливе поділити квартиру у рівних частках, по 1/2 частини кожному, та встановити право спільної часткової власності.

У зв’язку з прийняттям рішення суду апеляційної інстанції, за колишньою дружиною визнано право власності на квартиру, виділено визначену суму грошових коштів, отриманих при відчуженні транспортного засобу, а за колишнім чоловіком – визнано право власності на земельну ділянку, депозити на загальну суму, а також стягнуто з позивача  різницю між вартістю майна, що переходить у її власність. У задоволенні позову про визнання права власності на квартиру у рівнних частках, по 1/2 кожному було відмовлено. Рішення судів мотивоване тим, що квартира підлягає виділенню позивачу, оскільки між сторонами тривалий час існують неприязні стосунки, що свідчить про неможливість сумісного проживання сторін у цій квартирі, при цьому після розлучення у квартирі проживає позивач і самостійно сплачує за комунальні послуги.

Проте необхідно зазначити, що під час перегляду судового рішення Верховний Суд все ж таки дійшов висновку, про визнаття за подружжям права власності по 1/2 частині квартири.

Постанова ВС від 17 лютого 2021 року у справі  № 2-4114/11

Стажерка АБ «Гончарук та партнери» Марія Михайлевська