Обставини справи
Позивач звернувся з позовом до «ПриватБанку» про визнання недійсними окремих положень договору. А саме, у разі виникнення заборгованості Держателя по Картковому рахунку в результаті курсової різниці, технічних помилок у роботі обладнання та в інших випадках Клієнт зобов`язується погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення.

Позивач вважав, що положення пунктів Умов та Правил є несправедливими, оскільки фактично передбачають покладення на позивача майнової відповідальності за недоліки в роботі Банку, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків йому на шкоду та з цих підстав просив визнати ці положення договорів про надання банківських послуг недійсними з моменту їх укладення.

Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено: Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено позовну давність, про застосуванні наслідків спливу якої заявленого відповідачем, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Висновки ВС

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 ЦК України  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов та вимог цього ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про:
1) особу та місцезнаходження кредитодавця;
2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Статтею 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, врахував, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договорів про надання банківських послуг, в тому числі в частині пункту 6.9 Умов та Правил, які є невід`ємною частиною таких угод, волевиявлення на їх укладення було вільним й відповідало їх внутрішній волі. Невідповідності умов цих договорів вимогам законодавства не встановлено, як і не встановлено їх несправедливості.

Отже, сплив позовної давності,  є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.

Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Постанова Верховного Суду від 03.02.2022 № 758/10335/16-ц