Відповідно до ст. 909 Цивільного Кодексу України (ЦК) за договором перевезення перевізник зобов’язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі. Згідно п.2 ст.924 ЦК перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статтею 920 ЦК обумовлено, що у разі порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про залізничний транспорт” залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях. Статтею 23 Закону передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

В рішенні зазначено, стаття 110 Статуту залізниць України (надалі – Статут) передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Згідно ст. 26 Закону України “Про залізничний транспорт” обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом, зокрема, ст. 129 якою передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.

Згідно з ст.113 Статуту за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з не залежних від перевізника причин.

В свою чергу, Залізниця не довела, що нестача виникла з незалежних від перевізника причин.

Згідно ст.115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. Відповідно до ч.2 ст.114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Наприклад, 30 червня 2016 року Господарським судом Донецької області було прийнято рішення по справі за позовом до Державного підприємства “Донецька залізниця” про  вартості недостачі вантажу в сумі 5683,00 грн., яким задоволено позовні вимоги позивача в повному обсязі.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилавться на те, що відправник  передав для позивача (отримувача) зі станції відправлення – Авдіївка Донецької залізниці до міста призначенні – станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці вантаж – кокс доменний (вологий) з визначеною вагою у залізничній накладній № ХХХ від 00.12.2015 р. На станцію Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці вантаж прибув з недостачею, яка підтверджена складеним цією ж станцією комерційними актами. На думку позивача нестача виникла під час перевезення і відповідальність за понесені позивачем збитки має нести перевізник.

Судом встановлено, що предметом даного спору є стягнення з залізниці недостачі вантажу, тобто спір стосується відповідальності залізниці при перевезені вантажу.