Компанія збанкрутувала. Активів нема, ліквідаційна маса покриває 5-10% боргів. Ліквідатор закриває процедуру. Кредитори лишаються з непокритими вимогами. У цій точці існує другий рубіж, який часто пропускають: субсидіарна відповідальність керівника. Директор може особисто відповідати за борги товариства, якщо його рішення призвели до банкрутства.
Верховний Суд за останні 4 роки сформував послідовну практику. Це не автоматичний механізм, і не звільнення від відповідальності. Розглядаємо 5 ключових позицій ВС, які визначають, коли керівника притягують до особистої відповідальності, а коли ні.
Правовою основою є ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства. Норма дозволяє покласти особисту відповідальність на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, якщо їхні дії довели товариство до банкрутства. Це самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, а не додатковий за загальним правилом ст. 619 ЦК.
Верховний Суд прямо характеризує субсидіарну відповідальність у банкрутстві як самостійний вид, який покладається за заявою ліквідатора при наявності підтвердження вини у доведенні до банкрутства. Основна процесуальна форма – заява ліквідатора в межах справи про банкрутство. Кредитор не подає окремий позов – механізм активується всередині процедури.
Верховний Суд сформулював чітку 4-елементну структуру господарського правопорушення для субсидіарної:
1. Протиправна поведінка. Дії або бездіяльність керівника, які порушують закон або статут товариства. Наприклад: висновок економічно необґрунтованих правочинів на шкоду товариству, приховування активів, вивід прибутку, невиконання обов’язків з подання заяви про банкрутство у визначені строки.
2. Вина. Форма вини – прямий умисел. Це найважливіший обмежувальний критерій. Верховний Суд прямо вказав: якщо доведено відсутність волевиявлення керівника з прямим умислом на вилучення майна і припинення діяльності, субсидіарна відповідальність не покладається. Необережність, недбалість, помилки судження – недостатні.
3. Шкода. Розмір непокритих вимог кредиторів після завершення ліквідаційної процедури. Це не гіпотетична шкода, а фактична різниця між ліквідаційною масою і загальним боргом.
4. Причинний зв’язок. Прямий і безпосередній зв’язок між діями керівника і настанням банкрутства, а також неможливістю розрахуватися з кредиторами. Опосередкований зв’язок або множинність факторів – слабка позиція для позивача.
Всі чотири елементи треба довести сукупно. Відсутність хоча б одного означає відмову у покладенні субсидіарної.
Не достатньо. Один з поширених міфів – «не подавав звітність, отже, відповідає за банкрутство». Верховний Суд цей підхід відкинув.
Практика чітка: відсутність податкової звітності за визначений період не є безумовною підставою для притягнення керівника до субсидіарної відповідальності. Звітність – лише інформативне відображення діяльності юрособи. Її можна використати як один із доказів у ланцюжку, але не як основний.
Практичний висновок для кредитора: пошук пропущеної звітності – корисний елемент, але треба будувати ширшу картину. Аналіз рішень зборів учасників, банківських рухів, договорів з контрагентами, реєстрових даних дає базу для доведення умисних дій. Один прогалин у звітності – не достатньо.
Тайминг – критичний. Верховний Суд визначив: ліквідатор подає заяву про покладення субсидіарної відповідальності не раніше, ніж після завершення реалізації об’єктів ліквідаційної маси і розрахунків з кредиторами.
Логіка проста. До закінчення реалізації неможливо визначити реальний розмір непокритих вимог, який і є мірою субсидіарної відповідальності. Заява подана до цього моменту – передчасна, суд її повертає.
Що це означає для кредитора. Кредитор не може прискорити подачу заяви. Треба чекати завершення розрахунків, після чого стежити за діями ліквідатора. Якщо ліквідатор бездіє – кредитор має право звернутися до комітету кредиторів або до суду з клопотанням про заміну ліквідатора чи спонукання його до дій.
Ні, і це важливо усвідомлювати. Верховний Суд вказав, що покладення субсидіарної відповідальності на керівника як на одноосібний виконавчий орган боржника становить втручання держави у майнові права цієї фізичної особи. Тому суд має оцінити пропорційність втручання.
Це посилання на ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ (захист власності). Практика ЄСПЛ вимагає, щоб втручання у майнові права було: (1) правомірним; (2) переслідувало легітимну мету; (3) було пропорційним до цієї мети.
Для директора це відкриває простір захисту через аргумент про непропорційність. Наприклад: керівник керував товариством 6 місяців, банкрутство було спричинено попереднім керівництвом, розмір непокритих вимог набагато перевищує особисте майно директора. Такі аргументи суди беруть до уваги, і повний розмір субсидіарної може бути обмежений.
Захист будується по трьох лініях.
Заперечення форми вини. Показати, що дії керівника не мали прямого умислу на доведення до банкрутства. Помилки судження, невдалі бізнес-рішення, зовнішні економічні фактори (війна, санкції, ринкова кон’юнктура) – обґрунтовані підстави для заперечення умисності.
Розрив причинного зв’язку. Продемонструвати, що між діями керівника і банкрутством товариства – інші причини. Дії попереднього керівництва, зміна регуляторного середовища, дії контрагентів, форс-мажорні обставини. Судова експертиза може допомогти встановити множинність факторів.
Аргумент пропорційності. Звузити розмір субсидіарної відповідальності до розумної частки, яка пропорційна ролі керівника і обсягу впливу на банкрутство. Верховний Суд цей підхід підтримує.
Практична порада для директора. Ведення протоколів зборів учасників і засідань правління, документування бізнес-обґрунтувань великих транзакцій, збереження економічних консультацій і аудиторських висновків – це система захисту, яку треба будувати заздалегідь, а не в момент початку справи про банкрутство.
Практична ситуація. Ліквідатор закриває процедуру, не подавши заяву про субсидіарну. Кредитор бачить, що керівник товариства має особисте майно, але офіційно вимога залишається непокритою. Що робити?
Перший крок. Звернутися до комітету кредиторів (якщо він створений) з вимогою до ліквідатора подати заяву. Комітет може прийняти рішення про це, і ліквідатор зобов’язаний виконати.
Другий крок. Звернутися до суду, який розглядає справу про банкрутство, зі скаргою на бездіяльність ліквідатора. Суд може винести ухвалу про його заміну або спонукання до подання заяви.
Третій крок. Використовувати паралельно інструмент фраудаторного правочину. Якщо керівник особисто вивів активи (майно товариства перейшло до пов’язаних осіб) – це підстава для окремого позову про визнання правочинів недійсними і повернення майна у власність товариства. Це самостійний шлях, який не залежить від дій ліквідатора.
Виведення активів через пов’язаних осіб – типова передумова до банкрутства. Стратегію оскарження таких правочинів розбираємо тут: Фраудаторний договір: як оскаржити виведення активів.
Матеріал підготовлено адвокатами Honcharuk Partners для загального інформування. Кожна ситуація має індивідуальні особливості. Зверніться за консультацією.
Ми супроводжуємо і кредиторів, і керівників у справах про субсидіарну відповідальність. Проаналізуємо склад відповідальності, побудуємо позицію за наявними доказами і представимо ваші інтереси в суді. Перша консультація – оцінка перспектив і рекомендації.
Або зателефонуйте: +38 (067) 243-33-64 · Пишіть на hm@honcharukpartners.com
П: Хто може бути притягнутий до субсидіарної відповідальності?
В: За ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства – засновники (учасники, акціонери) або інші особи, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії. Це включає керівника, головного бухгалтера, кінцевого бенефіціара, фактичного управлінця. Ключовий критерій – реальний вплив на рішення, а не формальна посада.
П: Чи можна притягнути до субсидіарної засновника (учасника)?
В: Так. Верховний Суд прямо зазначив, що субсидіарна відповідальність покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у т.ч. керівника. Для засновника треба довести його вплив на рішення, що призвели до банкрутства. Для мажоритарного учасника з реальним контролем це простіше, для міноритарного – складніше.
П: Який строк для подання заяви ліквідатором?
В: Верховний Суд визначив: заяву про покладення субсидіарної відповідальності ліквідатор подає не раніше, ніж після завершення реалізації об’єктів ліквідаційної маси і розрахунків з кредиторами. Це забезпечує повноту дій ліквідатора. Загальний строк давності – три роки (ст. 257 ЦК).
П: Чи має значення розмір заборгованості перед кредиторами?
В: Так. Розмір непогашених вимог у ліквідаційній процедурі визначає межі субсидіарної відповідальності. Керівник відповідає у розмірі різниці між реалізованою ліквідаційною масою і загальним боргом. Це не автоматичний повний обсяг – треба доводити прямий причинний зв’язок між діями керівника і шкодою кредиторам.
П: Чи потрібно доводити вмисел керівника?
В: Так. Верховний Суд прямо вказав: на керівника не покладається субсидіарна відповідальність, якщо доведено відсутність його волевиявлення, яке б характеризувалось прямим умислом, щодо вилучення майна боржника і припинення діяльності. Вина у формі прямого умислу – обов’язковий елемент складу.
П: Що робить керівник, якщо не має документів для захисту?
В: Найкращий захист – виважена документація на етапі керування. Протоколи зборів учасників, бізнес-плани, обґрунтування великих транзакцій, аудиторські висновки, консультації з юристами. Якщо документів немає – треба відновлювати картину через свідків, банківські виписки, електронну переписку, публічні реєстри. У складних ситуаціях залучається судова експертиза для оцінки економічної обґрунтованості рішень.